«Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною». А. С. Макаренко.
В Концепції дошкільного виховання в Україні, Державній національній програмі «Освіта», Законі України « Про дошкільну освіту», Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні підкреслюється велика роль родинного виховання, передбачається взаємопроникнення сімейного і суспільного виховання з метою створення для кожної дитини єдиного виховного середовища.
Родина, як відомо, є першим соціальним інститутом, а отже, має особливе значення для становлення життєвої компетентності дошкільника як особистості. Сім’я для малої дитини – це Космос, де мама – Сонце, тато – Місяць, а численні родичі – планети. Саме тут вона черпає сили і енергію для життя, вчиться мудрості, набирається досвіду. В дитячому серці зароджуються, вкорінюються моральні почуття – любов до людей, милосердя, доброта, що є сутністю вихованої людини.
Мати і батько – головні природні вихователі дитини. «Яблучко від яблуні недалеко падає», «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти», «Як не навчить батько – не навчить і дядько». Народні прислів’я ці відомі кожному.
Розумно люблять своїх дітей ті батьки, яких ніжність не доводять до всепрощення, піклування – до потакань і потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Кажуть, діти – дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати, так як сам процес виховання – безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Педагог А.С.Макаренко говорив: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте, чи наказуєте її. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома».

Якщо хочеш погубити людину,

Дай їй все, що вона хоче

(Народна мудрість).

Кажуть, діти – дорогоцінність , а ще більша дорогоцінність їх виховати.

Дійсно, великий дар природи – продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного батька чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері. Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій і сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про задоволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують людей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов’ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум’яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею. Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!!

Розумна батьківська любов?.. На чому вона ґрунтується? Перш за все на довірі, повній и взаємній між батьками та дітьми, починаючи з раннього віку.

Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, нав’язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей та батьків, менше виникає складних педагогічних проблем та ситуацій.

- А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

Ввічливою та зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможливо. У вихованні немає дрібниць.

Найбільше хиб батьки допускають при вихованні одинаків, які часто виростають егоїстами. Психологи називають таку дитину «кумиром у сім`ї». «Не сотвори собі кумира»,- попереджає Святе Письмо.

Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає. Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір’ю найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на «побігеньках». Це здебільшого викликає таку хворобу, як «нарцисизм», самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначитися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викликайте страху спілкування з вами. Це може стати однією з причин скритності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

Роль екологічного виховання у розвитку дитини.

„Природа рідного краю – верба над тихим ставком, тополя над шляхом, запашний луг, жовте пшеничне поле – все це не просто середовище, в якому росте, зводиться на ноги й робить перші кроки на землі маленька людина, це тисячі найтонших коренів, що беруть і несуть життєдайні соки до гілок і листя, і розквітає могутнє дерево – людина ”

Василь Сухомлинський.

Дошкільний вік найбільше сприятливий для формування екологічної культури дітей. Це обумовлено трьома головними особливостями цього періоду:

· Психологічна спрямованість до світу природи;

· Сприйняття об’єктів природи як повноправних суб’єктів;

· Намагання непрагматично взаємодіяти зі світом природи.

Саме в дошкільному віці відбувається інтеграція дитини в суспільство та культуру, що забезпечує фундамент для розвитку екологічної особистості. На дитячій допитливості, зацікавленості явищами та об’єктами природи має основуватися все подальше виховання та освіта дитини: розвиток почуття любові та бережливого ставлення до всього живого та неживого, збагачення уявлень про світ природи і розвиток уміння виділяти основи закономірності. Поступово формується цілісний образ довкілля, як основа духовного зв’язку зі світом природи.

Використовуючи загальні підходи до формування особистості через сферу життєдіяльності „Природа” визначені Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, зокрема комплексний підхід, що передбачає розвиток чуттєвої сфери, засвоєння певного кола знань та оволодіння практичними вміннями, ми розвиваємо в дітей позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природного довкілля та формуємо в них: елементи екологічного світорозуміння, екологічну вихованість, практичне уміння та дбайливе ставлення до компонентів природи.

У процесі занять з екологічного виховання у дошкільників формується здатність спостерігати і бачити природу, слухати і чути її голос, і розуміння самоцінності природи та її компонентів. У процесі взаємодії з об’єктами природного та соціального середовища розвивається емоційно-чуттєва сфера особистості, діти збагачують свій життєвий досвід прикладами позитивної взаємодії з навколишнім світом, а найголовніше – вони починають відчувати красу в усьому, що їх оточує.

Краплинка роси на віночку польової квіточки, біле мереживо квітучих садів, мерехтіння зірок на нічному небі, тріпотіння жайворонка над полем… Усе це – ні з чим незрівнянний, безмежний світ природи рідного краю, який цікавить нас з раннього дитинства, народжуючи при цьому тисячі „чому?” та „як?”.

Заняття з екологічного виховання допомагають маленькому досліднику розібратися в розмаїтті його об’єктів та явищ, викликати інтерес до нього, навчити спостерігати, відкривати і відчувати красу довкілля, бачити в ній духовне благородство, милосердя і на цій основі виховувати почуття любові до всього живого, бажання охороняти й примножувати те, чим багата рідна земля.

Виховання культури поведінки у дітей

Культура поведінки – це почуття високої людської гідності, яке визначає поведінку людини в різних умовах: у дитсадку, вдома, на вулиці, на очах у всіх і наодинці із собою.

До поняття «культура поведінки» входять уміння і навички, що сприяють розвитку культури розумової і фізичної праці, особиста гігієна, ряд звичок, пов’язаних із ставленням до інших людей: ввічливість, турботливість, уважність, тактовність, делікатність.

Організовуючи дітей у дитячому садку, вихователь на основі «Програми виховання в дитячому садку» визначає зміст навичок і звичок культурної поведінки, створює належні умови для оволодіння ними, добирає методи і прийоми впливу на вихованців. У повсякденному житті під час різних видів діяльності, у різних життєвих ситуаціях поступово вводимо правила культури поведінки. Але перш ніж впровадити правило, треба його коротко і чітко сформулювати: «За столом сиди спокійно», «Одяг вішай тільки у своїй шафі», «За кожну послугу дякуй» та ін.. Не слід подавати правил у вигляді заборон, бо вони не містять вказівок на те, як треба діяти. Коли вводимо нове правило, обов’язково пояснюємо, чому треба робити так, а не інакше. Це сприяє усвідомленому його виконанню. У молодших групах з правилами ознайомлюємо кожну дитину індивідуально, бо малята ще не вміють узагальнювати, не відносять себе то того, що сказано всій групі, проте вони легко засвоюють культурно-гігієнічні правила.

Обов’зковою умовою виховання культурної поведінки є цікаве, насичене різноманітними справами життя. Загальновідомо, що основним видом діяльності є гра. Саме в процесі ігор треба прищеплювати дітям навички і звички культурної поведінки. Н. К. Крупська писала: «Для дітей дошкільного віку ігри мають виняткове значення: гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання». Вивчаючи правила гри, дитина засвоює і правила культурної поведінки. Зміст гри вводить дошкільників у сферу культурних взаємин дорослих: ввічливість, дисциплінованість, повага до інших і т. д..

Малята усвідомлюють мотиви ставлення людей один до одного: хворий потребує піклування, продавець завжди ввічливий з покупцями та ін.. На цій основі формується позитивне ставлення до людей, виникає бажання наслідувати їх, бути на них схожими. Наявність у грі правил, які дитина виконує добровільно, виховує у неї вміння ввічливо просити, дякувати за послугу, культурно розмовляти, бережно ставитися до речей і т.д.. Отже ігри – це своєрідна школа активного, творчого засвоєння правил культурної поведінки, яким малята охоче підкоряються і неухильно виконують.

Навчальна діяльність сприяє насамперед формуванню організованої, дисциплінованої поведінки, виробляти вміння уважно слухати вихователя і виконувати всі його вказівки. На заняттях у дошкільників виробляється вміння правильно і красиво тримати корпус під час роботи, бути спокійним, врівноваженим, стримувати поривання до розмови, руху, сміху. У процесі занять вони оволодівають правильною літературною мовою.

У трудовій діяльності діти, що об’єднані спільною працею, вступають у певні взаємини, нормальний характер яких визначається взаємною повагою, культурою спілкування, ввічливістю. У формуванні навичок і звичок культурної поведінки треба стежити, щоб не було розриву між уявленнями дітей про норми поведінки і їх власною поведінкою.

Найкращого успіху у вихованні навичок і звичок культурної поведінки у дітей можна досягти за умови поступового цілеспрямованого впливу на них усього колективу дитсадка і активної підтримки сім’ї.

Однією з умов, що сприяє правильному вихованню, є дружні, теплі взаємини між членами сім’ї. Вони створюються на основі спільних переконань, інтересів і переживань, взаємної любові і поваги, участі всіх у створенні культурних і зручних умов життя. Якщо дитину з раннього віку привчати культурно і ввічливо розмовляти, рахуватися з інтересами інших, стримувати себе, а іноді й поступатися своїми інтересами з поваги і любові до близьких, то повага до батька і матері, до старших членів сім’ї, а також до всіх інших людей, ласкаве ставлення до них стають для неї незмінним правилом поведінки. Батько й мати для дитини – взірець для наслідування. Те, як вони діють, як поводять себе, як розмовляють один з одним, як говорять про інших стає для дітей еталоном. Особливого досвіду вони не мають і не можуть внести вжиття сім’ї якихось змін. Крім того, усе природне сприймається значно глибше і легше, ніж те, що викладається, рекомендується. Єдина лінія виховання означає, що дитина чує і бачить у сім’ї саме те, чого її навчають у дитячому садку (ввічливості, скромності, стриманості, дисциплінованості, працьовитості).

Виховувати культуру поведінки – це означає постійно турбуватися про те, щоб у дітей зростала культура людських відносин, щоб ставала щедрою на ласку, добро, увагу, допомогу і турботу дитяча душа і щоб усі ці якості виявлялися в приємних для оточуючих формах поведінки.

ТВОРИ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ДЛЯ ДІТЕЙ

Український педагог-гуманіст, письменник, мислитель Василь Олександрович Сухомлинський, особовий фонд якого зберігається у Державному архіві Кіровоградської області, народився 28 вересня 1918 р. у с. Омельник Онуфріївського району Кіровоградської області.

У 1938 р. закінчив Полтавський педагогічний інститут, вчителював у сільських школах, учасник Великої Вітчизняної війни, у лютому 1942р. був тяжко поранений. З червня 1942р. по березень 1944р. працював директором середньої школи с. Ува в Удмуртії. Після повернення в Україну працював завідувачем районним відділом освіти у с. Онуфріївка (1944-1948рр.).

З 1948 р. і до кінця життя – директор середньої школи с. Павлиш Онуфріївського району, де 22 роки проводив тривалий педагогічний експеримент, у результаті якого створив оригінальну систему виховання дітей.

У подвижницькому житті і науково-практичній творчості В.Сухомлинського провідною є система поглядів на людину як на цінність, до якої з перших днів її існування необхідно ставитись як до неповторного біосоціального унікуму.

Школа у поглядах Сухомлинського покликана бути Школою радості для дітей, Школою творчості для вчителів та Школою спокою для батьків, родин і суспільства, а метою виховання дитини, за Сухомлинським, повинен бути розвиток її творчих сил і здібностей в умовах колективу і на основі етико-естетичних цінностей.

В очолюваній Василем Олександровичем Павлиській середній школі все було підпорядковане розвиткові розуму дитини, вихованню її справжньою людиною, яка почувається щасливою вже сьогодні у школі.

Сухомлинський ішов попереду свого часу як кожна істинно талановита людина: створена ним навчально-виховна система була гуманістичною протидією офіційній радянській педагогічній системі, авторитарні недоліки якої ставали все очевиднішими.

Так, Василь Олександрович включив українську народну педагогіку в систему різнобічних педагогічних впливів, вважав її основою формування особистості. Великого значення надавав прищепленню любові до рідного слова, на цій основі створив власні оригінальні форми й методи організації навчання та виховання дітей у школі та в позакласній і позаурочній роботі.

Результати творчих пошуків викладені Сухомлинським на сторінках науково-публіцистичних творів. З – під його пера вийшло 48 книг, 500 статей, 1500 казок і оповідань для дітей. Праці педагога видані 53-ма мовами світу загальним тиражем понад 15 мільйонів примірників. Найбільш відомі його книги – "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Сто порад учителеві", "Книга про любов" та інші.

Василю Олександровичу було присвоєно звання члена-кореспондента Академії педагогічних наук РРФСР, заслуженого вчителя УРСР, він неодноразово отримував запрошення на престижну роботу до столиці. Але Сухомлинський залишався у Павлиші і виконував Богом покладену на нього місію, суть якої була сформульована Педагогом так: " Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей".

Сухомлинського не стало у 1970р.

Нині, в день його народження можна з упевненістю констатувати, що ідеї великого Учителя наразі актуальні, як ніколи, а їх осмислення та творче впровадження має бути основою педагогіки ХХІ століття.

Навіщо кажуть "Спасибі"

Дрімучим лісом йшло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко і хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав:

- Спасибі тобі, струмочку.

Хлопчик усміхнувся.

- Чого ти усміхнувся, хлопче? - запитав дідусь.

- Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові "Спасибі"? Він же не жива істота і не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

- Це так. Якби води напився вовк, він міг би і не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина каже "Спасибі"? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме час був подумати: дорога через ліс ще довга.

Скажи людині: "Доброго дня!"

Лісовою стежинкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок дзюркотить у лісовій гущавині.

Аж тут син побачив, що назустріч їм іде бабуся.

- Тату, куди бабуся йде? - питає син.

- Зустрічати або проводжати, - каже батько й усміхається. - Ось як ми зустрінемося з бабусею, ти й скажеш: "Доброго дня, бабусю!"

- Навіщо ж казати ці слова? - дивується син. - Ми ж її не знаємо.

-А ось зустрінемось, скажемо бабусі ці слова, тоді й побачиш, навіщо.

Ось і бабуся.

- Доброго дня, бабусю! - каже син.

- Доброго дня, - каже батько.

- Доброго вам здоров'я, - відповідає бабуся І усміхається.

І хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттям дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло. У кущах заспівали пташки - раніше їх і не чути було.

Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 182 комбінованого типу Харківської міської ради»

Виховна робота